Від рослини до людини

(Творчо-дослідницька робота)

За останні роки різко зріс інтерес до лікарських рослин, до препаратів рослинного походження як в нашій країні, так і за кордоном. На Міжнародному фармацевтичному ринку кожний третій препарат, який застосовується в медичній практиці - рослинного походження.

Але збирання і заготівля деяких видів дикорослих лікарських рослин сьогодні не задовольняє потреб аптек і хіміко-фармацевтичної промисловості, які виготовляють з них лікувальні препарати. Тому необхідно лікарські рослини вводити в культуру, вирощувати їх на присадибних ділянках, у колективних садах, навчально-дослідних пришкільних ділянках. До таких рослин належать : алтея лікарська, арніка гірська і листяна, валер'яна лікарська, меліса лікарська, лимонник китайський, ромашка лікарська, кмин звичайний, м'ята перцева, нагідки лікарські.

Треба зазначити, що культивовані рослини за однорідністю, вмістом біологічно активних речовин і за зовнішнім виглядом здебільшого переважають дикорослі.

З рослин, які застосовуються при захворюваннях печінки і жовчного міхура, в нашій країні культивують ромашку лікарську, арніку листяну, барбарис звичайний, звіробій звичайний, кульбабу лікарську, м'яту перцеву , пижмо звичайне, суниці лісові, цмин пісковий.

На шкільній навчально - дослідній ділянці ми вирощуємо з жовчогінних рослин арніку листяну, ромашку лікарську, м'яту перцеву, пижмо звичайне, нагідки лікарські.

Арніка листяна – Аrпіса foliоsа L.

Арніку листяну ми розмножували вегетативно (поділом кореневищ) і насінням . Для вегетативного розмноження кореневища висаджували в грунт в останній тиждень квітня на відстані 20-30 сантиметрів одне від одного, ширина міжрядь - 60 сантиметрів. Першого року рослини цвіли мало, на другий рік -рясно, було до 25 суцвіть на одному екземплярі.

Догляд за рослинами полягав у розпушуванні грунту та 2-3 разовому прополюванні міжрядь.

Насіння висівали в грунт в травні на глибину до 1 сантиметра, ширина міжрядь 50 сантиметрів. У перший рік рослини утворюють прикореневу розетку з 4-5 листків, а на другий дають квітконосні пагони.

Пижмо звичайне - Таhасеtит vиlgаrе L.

Пижмо звичайне ми розмножували насінням і вегетативно (поділом кореневищ). При вегетативному розмноженні кореневища брали з природи, висаджували в грунт в останній тиждень квітня на відстані 40-50 сантиметрів одне від одного, ширина міжрядь - 60 сантиметрів.

Насіння збирали на дослідній ділянці, не стратифікували, висівали в грунт в травні на глибині 1-2 сантиметри, ширина міжрядь 50-60 сантиметрів. В перший рік життя рослини утворюють прикореневу розетку, на другий рік цвітуть і плодоносять. Рослина дає багатий самосів.

Догляд за рослинами полягає в прополюванні, розпушенні міжрядь та їх проріджуванні.

Ромашка лікарська - Маtrісаrіа сhатотіllа L.

Ромашку лікарську розмножували насінням, проводили під зимові і весняні посіви. Восени насіння висівали в грунт в жовтні, весною — в квітні місяці.

Глибина загортання насіння 0,5-1 сантиметр. Весною насіння можна не загортати ширина міжрядь - 50 сантиметрів. Кращі результати дає підзимовий посів.

Догляд за рослинами полягає в прополюванні міжрядь та розпушуванні грунту.

Нагідки лікарські - Саlеndulа оffісіhаlіs L.

Нагідки лікарські розмножували насінням, яке висівали в грунт на глибину 1 сантиметр в квітні місяці, ширина міжрядь 50 сантиметрів. Рослини дають багатий самосів.

Догляд за рослинами полягає у прополюванні міжрядь та розпушуванні грунту.

Під час вегетаційного періоду за рослинами проводили фенологічні спостереження, які подані у таблиці.

Таблиця : Фенологічні спостереження за ростом і розвитком лікарських рослин під час вегетаційного періоду.

№ п/п

Рослини

Дата

закладання

досліду

Поява

справжніх

листочків

Фаза

цвітіння

Фаза

утворення

плодів

Висота

рослини

см.

1.

Нагідки лікарські

5.04

28.04

15.06

15.07

50-80

2.

Ромашка лікарська

9.04

30.04

10.06

15.07

25-40

3.

Пижмо звичайне

5.04

28.04

1.07

29.08

150

4.

Арніка листяна

10.04

1.05

10.07

15.08

70

Результати досліджень показали, що вищевказані рослини на шкільній навчально-дослідній ділянці добре ростуть, розмножуються, плодоносять. Отже, їх можна рекомендувати для вирощування в культурі.

Ці лікарські рослини можуть служити наочним матеріалом при викладанні біології в загальноосвітній школі.

При вивченні окремих тем (теми "Насінина", "Корінь", "Пагін", "Листок", "Стебло", "Квітка", "Плід"), на прикладі лікарських рослин учням можна пояснювати будову, функції, значення цих органів, розказувати про використання їх в фармацевтичній промисловості, народній і науковій медицині.

При вивченні теми "Корінь" на прикладі лікарських рослин можна показати учням типи кореневої системи, відмітивши, що в однодольних рослин (кукурудза) - коренева система - мичкувата, а в дводольних (м'ята перцева, нагідки лікарські, ромашка лікарська, пижмо звичайне) - стрижнева.

На уроці "Листок - орган фотосинтезу " систематизуються і закріплюються знання учнів про листок, про значення листків для рослин, про роль рослин в природі (засвоюють сонячну енергію в процесі фотосинтезу, утворюють органічні речовини, збагачують атмосферу киснем) та в житті людей (є продуктами харчування , лікарськими рослинами, які лікують багато захворювань тощо), наголошують про необхідність охороняти зелені багатства нашої планети.

При вивченні розділу "Генеративні органи рослини" учні дізнаються про те якої шкоди завдають природі і людині масові збори лікарської сировини ,особливо квітів. Слід сказати, що лікарські рослини можна збирати лише в певні періоди, дати можливість рослинам відтворитися, їх не можна виривати з грунту разом з коренями, цибулинами , бульбами, кореневищами.

Дуже цікавою є тема "Різноманітність покритонасінних, їх класифікація", де на прикладі лікарських рослин можна дати систематичну характеристику покритонасінних. Слід відмітити, що шипшина собача, суниця лісова, горобина звичайна належить до родини розових ; нагідки лікарські, ромашка лікарська , кульбаба звичайна, волошка синя , цмин пісковий - до родини айстрових, а чистотіл звичайний - до родини макових. Але всі вони проявляють один фармакологічний ефект, тобто мають жовчогінні властивості.

Урок "Рослинні угрупування". Значно впливає на зміну рослинних угрупувань господарська діяльність людини. Людина знищує рослини внаслідок збирання, змінює або знищує місця життя рослин, тому учнів слід навчити нормам поведінки в навколишньому середовищі. Учні повинні знати про природоохоронні заходи, які проводяться в нашій країні, в області щодо рідкісних і зникаючих видів рослин: створення заповідників і заказників , обмеження збирання деяких лікарських рослин: арніка гірська, цмин пісковий, золототисячник малий), введення лікарських рослин в культуру(арніка листяна, ромашка лікарська, м'ята перцева), заборона продавати ці рослини на ринку.

При вивченні теми "Охорона рослин" через використання лікарських рослин в медичній практиці можна показати взаємодію природи і людини, людського суспільства і знову наголосити на проблемі охорони навколишнього середовища.

Учитель повинен навчити учнів розпізнавати лікарські рослини за морфологічними ознаками, правильно їх збирати та висушувати з цією метою проводжу екскурсію в природу. Дуже важливо, щоб учні самі навчились вирощувати лікарські рослини на шкільній навчально-дослідній ділянці, доглядати за ними і спостерігати за їх ростом і розвитком.

При вивчені "Біології людини" у восьмому класі є ряд тем де можна використати матеріали про лікарські рослини , які застосовуються при захворюваннях печінки ї жовчного міхура: "Поняття про здоров'я і хвороби людини", розділи "Обмін речовин і енергії"", "Порушення травлення", "Порушення діяльності нирок", "Профілактика захворювань органів виділення".

При вивченні теми "Нервова регуляція" учні дізнаються, що чистотіл заспокоює нервову систему.

На уроці "Порушення діяльності нирок" наводиться приклад шипшини собачої і цмину піскового , як засобу проти запалення нирок.

При вивченні теми "Склад крові" учні дізнаються , що настойка листків барбарису , вже на 5-6 день нормалізує склад крові. Виявлено, що барбарис має кровоспинну і протимікробну дії.

При вивченні тем "Фізіологічні основи раціонального харчування", "Вітаміни" використовується матеріал про біологічно активні речовини лікарських рослин і їх вплив на організм людини .

При вивченні теми "Хвороби шлунково - кишкового тракту" застосовується матеріал "Опис лікарських рослин жовчогінної дії", (додаток 1)

Цікавим є матеріал про відомості з історії використання лікарських рослин, який подається при вивченні теми "Поняття про здоров'я і хвороби людини", (додаток 2)

Вивчаючи розділ "Технологія вирощування рослин" на уроках трудового навчання у 6 класі, де є тема "Технологія вирощування лікарських рослин" і практичні роботи :

1. Висівання насіння нагідок. Догляд за посівами.

2. Збирання садильного матеріалу лікарських рослин.

1. Заготівля вирощених лікарських рослин.

В цей час учні заводять щоденники спостереження на літню польову практику і закладають досліди, вчаться правил догляду за лікарськими рослинами , які застосовуються при захворюваннях печінки і жовчного міхура.

Додаток1

Нагідки лікарські — Саlеndulа officinalis L.

Родина айстрові (Сладноцвіті) - Аsteraсеае

Однорічна трав'яниста з сильним своєрідним запахом рослина. Стебло округле, прямостояче, розгалужене, 30-60 см. заввишки. Листки чергові, нижні видовженооберненояйцевидні, черешкові, верхні - ланцетовидні, сидячі квітки золотаво-жовті або оранжеві, зібрані у верхівкові кошики, крайові квітки язичкові, маточкові, розміщені в 2-3 ряди, плідні, серединні - трубчасті, двостатеві, безплідні. Плід - сім'янка. Цвіте у червні-жовтні.

Нагідки лікарські походять з Центральної і Південної Європи. По всій території України їх розводять у садах і на городах, як декоративну рослину, часом вони дичавіють. Для лікарських потреб вирощують у спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах.

Хімічний склад. Квітки нагідок містять близько 3% каротиноїдів (каротин, лікопін, віолаксантин, цитраксантин, рубіксантин, флавохром), флавоноїди (нарцисин, рамнитин, ізорамнетин-3-триглюкозит, та інші ), ефірну олію, сапоніни, гірку речовину календен, смолисті і дубильні речовини, слиз, інулін, органічні кислоти (яблучну, саліцилову, пентадецилову), фітостерини, ферменти, вітамін С, алкалоїди та тритерпендіоли (арнідіол, фараціол).

Нагідки лікарські мають протизапальні, бактерицидні, ранозагоювальні, спазмолітичні, гіпотентинзивні, кардіотонічні, й седативні, жовчогінні властивості, підвищують метаболічну функцію печінки (підвищується секреторна і видільна функції, зменшується концентрація білірубіну і холестерину в жовчі). Широка терапевтична активність нагідок пояснюється наявністю в них значної кількості каротиноїдів, флавоноїдів і саліцилової кислоти, вітамінів та інших сполук. Особливо широко використовують нагідки для місцевого лікування.

Особливо добрий терапевтичний ефект спостерігається при використанні нагідок у суміші з ромашкою лікарською і деревієм звичайним, при захворюваннях печінки і жовчних шляхів.

В народній медицині настій і настойку квіткових кошиків нагідок дають у середину при жовтяниці.

М'ята перцева - Меnthа ріреrita

Родина Губоцвіті – Labiatае

Багаторічна опушена трав'яниста рослина. Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30-55 см заввишки. Листки супротивні, коротко черешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, нерівно - гостропилчасті, зі споду по жилках коротко волосисті, квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в кільця, що утворюють густе, перерване лише при основі, колосовидне суцвіття: чашечка правильна, п'ятизубчаста, з десятьма поздовжніми жилками, віночок майже правильний, з тупим чотири-або п'яти лопатевим відгином, червоно-фіолетовий з біловатою трубочкою. Плід складається з чотирьох однонасінних горішкових часток. Цвіте в червні - липні.

Поширена в помірній і теплій смугах України. Але вона у дикому стані не росте. Являє собою гібрид. У лісостепових районах України її вирощують , як ефіроолійну рослину. Росте рослина в садах, на городах. Розводять її і як лікарську рослину.

Хімічний склад. Листя м'яти перцевої містить до 2,75 % ефірної олії у складі якої є ментол (вільний і у вигляді складних ефірів, оцтової і валеріанової кислот), пінени, феландрен, дипентен, пулегон та інші терпеноїди. Крім того, у листі м'яти перцевої є флавоноїди, урсолова і алеанолова кислоти, бетаїн, каротин, геспередин, дубильні речовини й мікроелементи (мідь, марганець, стронцій та інші).

Науково встановлено із народного досвіду відомо, що перцева м'ята є засобом, який збуджує нерви й поліпшує травлення, а також має жовчогінну, вітрогінну, потогінну, протиблювальну, протиспазматичну, заспокійливу, болетамувальну, зміцнювальну властивості.

При прийманні в середину препарати м'яти підсилюють жовчотворну функцію печінки, виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жовчогінні властивості ментолу значно поступаються перед жовчогінними властивостями еквівалентної кількості листя м'яти).

Листя м'яти входить до складу жовчогінного чаю.

Пероральне лікування препаратами м'яти перцевої показане при захворюванні печінки: холецистит, гепатит і холангіт різного походження, жовчокам'яна хвороба і жовтяниця. Використовується також м'ята, як болезаспокійливий засіб і для зубних полоскань. З олії одержують ментол, який міститься у багатьох лікарських препаратах, як дезинфікуючий і протизапальний засіб 25-30 % розчин ментолу в ізовалеріаново - ментоловому ефірі (препарат "Валідол") застосовують при стенокардії.

Листя м'яти приписують для поліпшення травлення, проти спазмів кишечника і нудоти.

Арніка гірська - Аrnіса топtапа L.

Родина Айстрові (Складноцвіті) - Аsteraсеае.

Багаторічна трав'яниста золотисто - пухнаста рослина. Стебло прямостояче, 15-80 см. заввишки, при основі - з розеткою з чотирьох овальних або довгасто овальних листків. Стеблові листки сидячі, супротивні, довгасті або довгасто овальних листків. Стеблові листки сидячі, супротивні, довгасті або ланцетні. Квітки оранжеві, в одиничних кошиках на верхівці стебла і гілок: крайові -язичкові, маточкові; серединні - трубчасті, двостатеві. Плід - сім'янка. Цвіте у червні - серпні.

Росте на відкритих місцях лісових галявинах, полонинах, починаючи з 500 метрів над рівнем моря і вище. Дуже великі зарості її в Карпатах (на Чорногорі, Бескиді, в Гуцульських Альпах). Зрідка трапляється в Житомирській області на луках, узліссях, по чагарниках, у гірських лісах. Рослину занесено у Червону книгу. Збирати її заборонено. Рослина потребує охорони! Подібними до арніки гірської за властивостями є арніка листяна і арніка Шаміссо, які культивуються у культурі.

Хімічний склад. Сухі квіткові кошики арніки мають ефірну олію, барвні речовини(арніцин, лютеїн), жири, смоли, віск, вуглеводи, аскорбінова кислота (близько 21 мл.), фруктоза, сахароза, дубильні речовини, білки, флавоноїди, полі фенолові сполуки, кофейна кислота. Кореневища і корені арніки гірської містять ефірну олію (до 1,5 % - свіжі і 0,6 % -висушені), сірчані сполуки, дубильні речовини, інулін, вісло, смоли , органічні кислота (ізомасляну, мурашину, молочну, фумаролу, яблучну).

Препарати арніки гірської мають жовчогінні властивості. Препарати рекомендують хворим на гепатит, холецистит та холангіт.

Експериментально вченими у клінічних умовах виявлено досить активну жовчогінну властивість препаратів арніки гірської. Встановлено це було при вивченні впливу препаратів арніки на організм окремо, а також у поєднанні з іншими холеретичними та холекінетичними засобами рослинного походження. Препарати квіток арніки стимулюють жовчотворення та синтез жовчних кислот (халатів) і в такий спосіб збільшують їх загальну кількість у жовчі (справжній холеретик). Вони позитивно впливають на секреторну функцію печінки. У зв'язку з тим , що збільшується вміст халатів у жовчі значно підвищується холато-холестириновий коефіцієнт. Це означає, що зникає небезпека випадіння холестерину жовчі в осад, а отже, й подальшого каменеутворення. Адже чим вище холато - холестириновий коефіцієнт в жовчі, тим менша така небезпека. Слід зазначити, що завдяки наявності в препаратах квіток арніки гірської це нарину при тривалому вживанні їх значно зменшується рівень холестерину в крові.

Застосування препаратів арніки в поєднанні з препаратами інших лікарських рослин проводилося при хронічному холециститі холангіті і холангіогепатиті.

Спиртову настойку кошиків арніки гірської вживають, як жовчогінний засіб по 20 крапель три рази на добу за 30хв. до їди.

Ромашка лікарська - Маtrісаrіа сhатоmillа L.

Родина Айстрові (Складноцвіті) - Аsterасеае.

Однорічна рослина. Стебло пряме, циліндричне, голе, розгалужене, 15-50 сантиметрів заввишки. Листки чергові, голі, сидячі, двічі або тричі перисторозсічені на тонкі, вузькі, нитковидні сегменти. Квітки дрібні, зібрані на кінцях стебла та його гілок в кошики (спільне квітколоже видовжено-конічне, голе, порожнисте); крайові квітки язичкові, маточкові, білі, серединні-двостатеві, трубчасті, жовті зверху, п'ятилопатеві. Плід - сім'янка. Цвіте з травня до серпня.

Ромашка лікарська росте невеликими заростями майже по всій території України як бур'ян на полях і городах, в садах, на пустирях, понад дорогами. Відносно великі масиви залишилися лише в писиваській частині Кримської та причорноморської частини Херсонської області на засолених луках і перелогах, а також посівах. У спеціалізованих господарствах ромашку культивують.

Хімічний склад. Квітки ромашки лікарської містять до 0,8 % блакитно забарвленої ефірної олії, головними складовими частинами якої є специфічна біологічно активна речовина - хамазулен, сесквітерпенові вуглеводні, фарназен і кадинен, сесквітерпеновий спирт бісаболол та його оксиди, лактони мат рицин (прохамазулен) і матрикарин, аліфатичний терпен, мірцен, каприлова, нонілова, та інші кислоти. Крім ефірної олії у квітках ромашки присутні апігенін-глікозиди, кумаринові сполуки (умбеліферон та його метиловий ефір герніарин), ситостерин, колін, вітамін С, органічні кислоти, полісахариди, мінеральні солі. Слід відмітити, що ромашка лікарська має хімічні раси, наприклад, такі що не містять прохамазулену або бісаболону, тому високу якість сировини може гарантувати лише культивування сортів з підвищеним вмістом цих сполук.

Ромашка - одна з цінних лікарських рослин. Багатий хімічний склад рослини зумовлює широкий діапазон її терепавтичних властивостей. Препарати ромашки стимулюють жовчовиділення, використовують при захворюваннях печінки та як жовчогінний засіб. Шкідливої побічної дії при вживанні препаратів ромашки не відмічено, але великі дози викликають головний біль, хрипоту, кашель, кон'юктивіт, надмірні і болісні менструальні і навіть психічні розлади (дратівливість, страх, галюцинації, маячні ідеї). Застосування ромашки найбільш ефективне при захворюваннях печінки, особливо при жовчокам'яній хворобі. При жовтяниці - жовчогінний (у поєднанні з клізмами з напару ромашки).

Настій ромашки вживають при простудних та шлунково - кишкових захворюваннях (при колітах), а також як вітрогонне. Розтертими свіжими квітками лікують катар носових шляхів. Відвар суцвіть 10г. або 4 столові ложки сировини на 200мл.окропу. Вживати по половині - третині склянки 2-3 рази на день після їди (грудним дітям - по чайній ложці).

Пижмо звичайне - Таhасеtит vulgare L.

Родина Айстрові (Складноцвіті) - Аsterасеае.

Багаторічна трав'яниста рослина має міцне галузисте кореневище, з якого виростає кілька прямостоячих трохи здерев'янілих голих або розсіяно волосистих, у верхній частині гіллястих стебел 50-100 см. завдовжки. Листки чергові, двічіперистороздільні, поділені на ланцетні гребінчасто - зубчасті частки, видовженояйцевидні, зверху темно-зелені, зі споду сірувато-зелені з сильним камфороподібним запахом, нижні - черешкові, стеблові - сидячі. Суцвіття - півкулясті кошики, зібрані в щитки. Квітки дрібні, золотаво-жовті, всі з трубчастолійковидним віночком, крайові-маточкові, серединні-двостатеві. Плід - сім'янка з плівчастим окрайком на верхівці. Цвіте в червні - липні.

Поширено в помірній зоні Європи. Росте майже по всій території України по берегах річок, серед чагарників, на сухих луках, узліссях, просіках, у здовж полезахисних лісових смуг та біля доріг. Розводять його на присадибних ділянках як пряну, лікарську і декоративну рослину. Листки і квіти мають приємний ароматичний запах.

Хімічний склад. Квітки пижмо звичайне мають у своєму складі сесквітерпеновий лактон та нацетин, флавоноїди, леткі алкалоїди (0,04%), галову, кавову, та наметову й хлорогенову кислоти, дубильні речовини та ефірну олію. До складу останньої входять камфора, пінне, борнеол, біциклічний кетон, туйон. Наявність тойонів у пижмі звичайному вказує на отруйність рослини . А звідси випливає, що препарати пижма треба застосовувати обачно, з певною обережністю.

В науковій медицині пижмо звичайне використовують , як жовчогінний засіб при хворобах печінки і жовчовивідних шляхів (при гепатитах, холециститах, ангіохолітах).

При лікуванні захворювань жовчогінної дії поєднують квіткові кошики пижма звичайного з листками подорожника великого, травою золототисячника звичайного, м'яти , листками та квітками алтеї лікарської, шишками хмелю звичайного у співвідношенні 0,5:2:0,5:2:2:1.

При гепатиті, гепатохолециститі, холангіті, холециститі застосовують кошики пижма у суміші з квітками цмину піскового, коренем цикорію дикого, травою м'яти материнки звичайної, квітками глоду колючого, приймочками кукурудзи звичайної у співвідношенні 2:2:3:2:2:2:2. Настій суцвіть використовують проти круглих глистів та при деяких кишкових захворюваннях. Надземна частина рослини має інсектицидні властивості.

Додаток 2

Короткі відомості про історію використання лікарських рослин.

Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося з незапам'ятної давнини. Археологія, розшифровуючи клинописні глиняні таблички, знаходить описи використання лікарських рослин ще ассірійцями , шумерами, вавілонянами.

Описи лікарських рослин та способів їх застосування при певних недугах знайдено у бібліотеці ассірійського царя Ассурбаніпала в Ніневії (близько 660 р. до н. е. ).

У Стародавньому Єгипті лікуванням займалися жерці, які всіляко приховували таємниці лікарської майстерності.

З цією метою вони використовували запашні олії, смоли, бальзами. Знали цілющі властивості алоє, подорожника, ялівця та багатьох інших рослин.

Медицина Стародавнього Китаю також широко використовувала лікарські рослини. Відома фундаментальна праця лікаря Лі Ші Женя Женя (1522-1596рр.) "Основи фармакології", в якій описано понад 1500 засобів з лікарських рослин. Ця праця не втратила значення і в наш час.

У писемній пам'ятці Стародавньої Індії "Яджур - веда" (Наука про життя), працях лікарів Чарака (І ст. н.е.), Суш рута та Вагбата (7-8 ст. н.е) знаходять близько 1000 назв лікарських рослин, що зустрічаються серед різноманітної флори тропіків.

Геніальний лікар Стародавньої Греції Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) провів узагальнення різноманітних рослинних засобів, що застосовувались тоді для лікувальних потреб. Він був переконаний, що використовувати рослини потрібно в їх природному стані, без жодних перетворень. Його кредо складалося з таких трьох настанов: у лікувальному процесі медик повинен використовувати слово, рослини і ніж.

Видатний давньоримський лікар Гален (130-210 рр.) значно розвинув існуюче вчення про використання лікарських рослин. Він радив подрібнювати рослини, виготовляти з них екстракти та настойки на спирті, оцті, що широко застосовуються і в наш час.

Значний вклад у розвиток східної медицини, а також у розвиток лікознавства Європи зробив таджицький лікар Авіценна (Абу Алі Іби Сіна, 980-1037рр.) - автор праці "Канон лікарської науки", що зажила заслуженої слави у всьому світі. Він не лише узагальнив досягнення тогочасної науки про лікування недуг, а й доповнив її відомостями з власних спостережень і своїми висновками.

Хоча про застосування рослин з лікувальною метою на території Київської Русі ми знаємо не так уже й багато, але відомо, що в ті далекі часи в арсеналі ченців, які займалися зціленням хворих, були мед, віск, шипшина, звіробій, подорожник, горицвіт, наперстянка, беладонна, чорнобиль, золототисячник, ягоди ялівцю, капуста, редька, льон, гірчиця, ліщина, цибуля та інші. У літописах згадуються імена Івана Смера, який мав значний досвід і майстерність у лікувальній справі і служив у князя Володимира (X ст.); лікарів Агапіта та Петра Сираніна, що служили при князівських дворах Києва і Новгорода.

З прийняттям християнства поширюється писемність, з'являються перші книжки - травники, зільники, лікувальники. В них уже зустрічається певна систематизація матеріалів про лікувальні властивості рослин, робляться висновки, даються корисні поради, які зараз звучать наївно і окультно.

Для історії постає дуже цікавою найдавніша писемна пам'ятка Київської Русі - "Ізборник Святослава", який був укладений в 1073 та 1076 рр. для Київського князя Святослава Ярославовича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру "Ізборник" містить матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджує користь знань і читання книжок; подає опис блекоти, аконіту, болиголову.

Винятковою енциклопедією медичних знань XII ст. є науковий трактат "Мазі" київської князівни Євпраксії Мстиславівни (1108-1172 рр.). Онука Володимира Мономаха Євпраксія була високоосвіченою жінкою свого часу. Вона пристрасно вивчала народну медицину і сама лікувала хворих, за що дістала поетичне прізвисько "Добродія". Згаданий трактат складається з чотирьох частин і двадцяти дев'яти глав (розділів). У ньому містяться гігієнічні поради, розповідається про користь повітря і фізичних рухів, раціонального харчування та описується лікування окремих недуг. Трактат далекий від марновірства і забобонів, які були дуже поширені тоді в подібній літературі.

Видатні писемні пам'ятки XVI- XVII ст. - "Словарець" Лаврентія Зизанія та "Словенно - русский лексикон" Памви Беринди - також дають певні відомості про рослини, іноді нагадуючи про їхнє використання з лікувальною метою.

Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького лікарі застосовували для лікування гнійних ран хлібну вологу цвіль, а також настої подорожника великого, звіробою звичайного, калгану, родовика лікарського, деревію звичайного та інших.

В епоху, коли на Україні на повну силу розгорнула свою діяльність Киево - Могилянська академія, значного розвитку поряд з іншими науками набула і лікувальна справа. В 1802 році при Києво-Могилянській академії було відкрито дворічний медичний клас, у якому викладали анатомію, фізіологію, хірургію, проводились практичні заняття з цих дисциплін. З Києво-Могилянської академії вийшли видатні вітчизняні вчені-медики: Нестор Максимович - Амбодик(1743-1812рр.), Іван Андрійович Полетика (1726-1783рр.), Петро Іванович Погорецький (1735-1780рр.), Мартин Матвійович Тереховський (1740-1796рр.), Данило Степанович Самойлович (1742-1805рр.).

Надзвичайно цікава праця Нестора Максимовича - Амбодика "Лікарське речислів'я ", або "Опис цілющих рослин". У цій багатотомній фундаментальній праці подано не лише опис, а й малюнки лікарських рослин, що мало велике значення для практичних лікарів.

У 1931 році в нашій країні засновано всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських та ароматичних рослин. У цьому науковому закладі проводиться як наукова, так і виробнича діяльність у галузі вивчення лікувальних властивостей рослин і виготовлення з них ліків. Тепер на багатьох кафедрах фармакогнозії вузів України виконуються наукові праці з фітохімії та фармакогнозії дикорослих рослин, проводиться також значна селекційна робота. За два останні десятиліття активізувалась діяльність наукових закладів по вивченню та впровадженню в лікувальну практику лікарських рослин.