"Чарівний сад квітів"

(сценарій свята)

Мальвіна: О! Як тут гарно! Білосніжко, ти не знаєш, навіщо нас покликала Чарівниця?

Білосніжка: Мені Гномик говорив, що вона запросила нас для того, щоб провести

екскурсію у свій чарівний сад.

Мальвіна: Дивись, Чарівниця іде сюди. Давай підемо їй назустріч.

Чарівниця: Ну що, всі зібралися? Кай і Герда примчали? А де ж Незнайка зі своїм

другом Знайкою? Аліса прилетіла?

Кай: Чарівна фея! Всі тут є: і Буратіно з Мальвіною, і Гномик з Білосніжкою,

навіть Дюймовочка. Можемо починати.

Чарівниця: Ну що ж, почнемо. Сьогодні я вам розповім про квіти.

Незнайка: Нащо нам про квіти, краще, все про якісь пригоди.

Чарівниця: Але квіти завжди відігравали велику роль у всіх народів, починаючи

з найвіддаленіших часів, про які нам оповідає лише історія та історичні

пам'ятки.

Кай: Чи не хочете ви сказати, Чарівнице, що квіти теж історія?

Чарівниця: Так, Кай! їм знаходилось місце у війнах, і в банкетах, і в урочистих

поховальних процесіях, ними прикрашали вівтарі й місце жертвоприношення,

вони були чарівними й цілющими ліками, охоронцями домашнього

вогнища.

Герда: А ще бабуся мені розповідала, скільки пов'язано з ними цікавих легенд,

історичних оповідей та переказів, яке важливе ставлення вони мали в

домашньому й громадському житті окремих осіб і цілих народів.

Чарівниця: Так, Гердо! Легенди, оповідання й перекази - веселі й сумні, поетичні

і прозові— присвячені величезному океану квітів.

Незнайка: Пхе! Розповіді! От якби з тими квітами зустрітися та побачити.

Чарівниця: Ой, Незнайко!Знову ні в що не віриш!Ти що забув, що ви завітали сьогодні

в гості в мій чарівний сад. Поглянь навколо!Послухай мову квітів. Вони живі, (вона доторкається чарівною паличкою до квітів по черзі і вони оживають)

Підсніжник: Я - квітка надії,

Неначе із мрії,

Людських сподівань,

Рожевих світань...

Дерева ще сонні,

А я - на осонні

Провесною дишу

І збурюю тишу.

Не беріть з собою:

Зустрінусь з весною,

В її хороводі

Вам стану в пригоді.

Я той сніг колю „голками" –

Зелененькими листками,

Білу квітку вивільняю –

В ноги березню схиляю.

Пролісок: Ну а я за братом слідом

Голубим намистом квітну.

Не одну вже квітку маю –

Сім до сонця підіймаю

Чарівниця: Перші квіти проростають

З цибулиночок малих,

Весну красну зустрічають,

Чи впізнаєте ви їх?

Білосніжка: Ой це підсніжник і пролісок. Пролісок росте у нашому лісі.

Всі квіти весняні - веселі, кохані,

З-під листя виходять,

Голівки підводять

Од сну зимового до сонця ясного.

Пролісок. Я - перша квіточка весни,

Я - пролісковий цвіт

Я - пережив зимові сни

І знов родивсь на світ.

Зелені рученьки мої

Листочками всі звуть

Я полюбив ліси й гаї.

Живу я здавна тут.

У мене очі голубі

Такі, як неба синь.

Росту між кленів і дубів.

Люблю я сонця тінь.

І вірю: люблять всі мене,

Як весну чарівну,

Бо знають, що зимі - кінець,

Коли я розцвіту.

Дюймовочка: А я знаю вірш про весняні квіти:

Весна - чарівниця, неначе цариця,

Наказ свій послала, щоб краса вставала.

І проліски, й травка, зелена муравка,

І кульбаба рясна, й фіалочка ясна,

Всі квіти весняні, веселі, кохані,

З-під листя виходять, голівки підводять

Од сну зимового до сонця ясного!

Ті квіти дрібненькі, мов діти маленькі,

Розбіглись в гаю.

Білосніжка: А тут ростуть великі квіти: темно-фіолетові, бузково-сині, білі. Що ж це

за квіти? Я таких ще не бачив.

Мальвіна: Ці квіти милі та ласкаві

Мені всміхаються й тобі,

Їх цвіт рясний в зелених травах –

Мов озеречка голубі.

В народі є таке повір'я:

Якщо ти хочеш міцно спати,

Сходити треба в надвечір'я

У ліс, щоб сон-траву шукати.

Чарівниця: У квіток, як і в людей, у кожної є своя мати. Немає матері тільки сон-

квітка. У неї зла мачуха. І щороку ця мачуха виганяє її із землі передчасно. „Сон, сон - каже вона, скоріше збирайся та виходь, не гайся! Усі квіти розцвіли, тільки тебе немає". Тиха, покірна сон-квітка висовується з землі, озирається довкола і бачить, що в лісі немає ще нікого із її подруг. Посумує, погорює вона, схилить додолу свою прекрасну голівку, як та сирітка, та й дрімає доти, доки не з'являються з-під торішнього листя медунка, фіалка та інші подруги.

Дюймовочка: Ой, як сумно! Ой як страшно! Плакати хочеться.

Герда: А немає у вашому садку квітів, у яких історія не така сумна.

(вибігають дзвіночки)

Дзвіночки: Ми - дзвіночки, лісові дзвіночки,

Славим день.

Ми співаємо, дзвоном зустрічаємо

День-день.

Любим сонце, небосхил і сонцю,

Світлу тінь —

Сни розкішні, все гаї розкішні,

Дінь, дінь.

Линьте, хмари, ой, прилиньте, хмари, -

Ясний день,

Охроніте нас, нашелестіте:

День! День!

Хай по полю, золотому полю

Ляже тінь.

Хай схитнеться - жито усміхнеться,

Тінь! Тінь.

Дюймовочка: Ой, які гарні, ой які веселі, і такі голубі, як небо. Я ніколи не бачила стільки квітів. Чарівнице, скажіть, а ви все-все про квіти знаєте?

Чарівниця: Ну, можливо і не все, але дуже багато. І хочу, щоб ви знали.

Білосніжка: А може у вас ростуть фіалки? Це мої улюблені квіти. Як оповідає східна легенда, фіалка виникла із вдячних сліз Адама, коли Архангел Гавриїл приніс йому на острів Цейлон радісну звістку, що Господь простив йому гріхи.

Чарівниця: Чому ж не ростуть. Ось і вони. Інша легенда свідчить, що одного разу Бог сонця Аполлон переслідував своїми пекучими променями чарівну дочку Атласа. Нещасна дівчина звернулась до Зевса з проханням захистити її. Зевс перетворив дівчинку на чарівну фіалку й сховав її у затінку кущів, де вона з того часу щовесни зацвітає й виповнює таким ароматом гаї.

Білосніжка Дивіться, фіалка розцвіла. Як гарно. Танцювати хочеться. (танцює).

Пісня „Букетик фіалок"

Слова і музика Анни Канич

Букетик фіалок — в руках.

Цвітуть вони скрізь на полянах,

Синіють в гаях і садках,

Дарують їх ніжно коханим.

Приспів:

Букетик фіалок, букетик фіалок –

Чекання твоє.

В них перше кохання, в них перше кохання

Твоє і моє.

Букетик фіалок - дарунок весни,

Хай цвітуть вони, завжди для нас!

Краса їхня будить пісні,

Краса запашна і дичава.

Як ти дарував їх мені,

Так ніжно душа зазвучала.

Приспів.

Весни первозданна краса...

Які почуття її чисті!

Як свіжа ранкова роса,

Що сяє на квітах і листі.

Приспів.

Конвалія: А я - конвалія. Я - чарівна лісова красуня з біленькими, немов

порцеляни, дзвіночками на довгій стеблині.

Чарівниця: Діана - богиня мисливства у давньогрецькій міфології - у своїх лісових мандрівках полюбляла підніматися високо в гори. Одного разу підстерегли її боги полів і лісів, покровителі стад. Зачаровані надзвичайною вродою богині, вони вирішили полонити Діану. Красуня хотіла втекти. Бігла так швидко, що аж піт стікав з її лиця рясними краплинами. І де ці краплини падали, там проростали чарівні конвалії.

Герда: А мені бабуся розповідала

„Загибель конвалії".

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, -

I їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

Тож панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в, конвалії головка

Пов'яла, схилилась.

Промовила конвалія:

„Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!"

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів'ялу

Кинула додолу...

Незнайка: Ну й навели суму!

Знайка: Друже, поглянь на диво народження квітки. І на душі стає веселіше.

Найбільше диво - пуп'янок:

Ще вчора не було,

А нині відкривається,

Як полум'я, зело.

Пелюстка за пелюсткою -

Будується дашок.

Розв'язується, начебто

Дитина з пелюшок.

А я дивлюсь годинами,

Коли ж те немовля

Підніметься й долонею

Майне мені з гілля.

Нічого не побачиш ти,

Дивись хоч сім століть.

А відвернись на хвилечку –

Малятко вже стоїть.

Стоїть собі на блюдечку

І думає про щось.

А я так само думаю:

Звідкіль воно взялось?

Чарівниця: Молодець, Знайко, хороший віршик.

Пісня „Іваночко-Іванко"

Сл. О. Богачука

Стежинкою, що в травах, біжить дівча,

її в своїх обіймах я полюбив.

Голівку заквітчали маки вогняні,

Ромашки білосніжні даруєш ти мені.

Приспів:

Іваночко-Іванко...

Сорочка вишиванка

Пасує твому личку,

Чорнявеньким очам.

Всім квіточкам сестричка

Чарівна лісовичка.

Ніяк не намилуюсь своїм дівчам.

Усмішка вуст від сонця, від квіточки - краса.

Перлинки-очі сяють, як вранішня роса.

Добрішої за тебе годі і шукать,

Бо ти - дарунок долі, ти - Божа благодать.

Дюймовочка: Погляньте, які гарні хризантеми. А чи є про них легенда?

Чарівниця: Так, є... Багато століть тому правив у Китаї могутній

імператор. Нічого він не боявся, крім старості. І от закликав імператор свого найстаршого лікаря й наказав зготувати зілля, яке подовжило б йому молодість.

• О, повелителю, - зітхнув лікар, - я міг би приготувати еліксир,

та для нього потрібні чудесні квіти, які ростуть на сході.

— Я накажу доставити їх! — скрикнув імператор.

— Річ у тім, - зітхнув лікар, - що зірвати їх повинна людина з чистим серцем.

Замислився імператор: знав, що ні він, ні його придворні геть не годяться для цього. І вирішив відправити на острови 300 юнаків і 300 дівчат із лікарем. На одному з островів знайшли воші прекрасну хризантему і не могли намилуватися нею!

— Не знаю, як для еліксиру, - вигукнув лікар, - а от серце ця квітка радує і душу молодить!

Мудрий лікар подумав, що імператор їх стратить, як тільки отримає зілля. І тоді всі дружно вирішили залишитися. Невідомо, чи зготували вони чудесний еліксир, та що хризантема стала їхньою улюбленою квіткою, це точно...

Мальвіна: Звідки ти взялась така чарівна?

У якій зростала ти сім'ї?

Квітко півдня, сонячна царівна,

У красі немає рівних,

Музо й наречена солов'їв.

Звуть твоєю матір'ю шипшину.

Це вона в ясні погожі дні

Виплекала донечку єдину,

Віддала їй пахощі ці дивні

Й материнські соки весняні.

Ти гориш в зеленолистих арках

В кришталевих крапельках роси,

У садах, у скверах, тихих парках -

Всюди ти, велична володарка

Юності, кохання і краси.

Квітка: Я - Троянда, цариця квітів. Мене любили, переді мною схилялися, мене оспівували з давніх-давен. Про мене створено стільки переказів, бо я ж відіграла видатну роль в історії людства.

Знайко: Так, у Троянди цікава історія. А знаєте ви, що її запах у Індії вважався таким приємним, що індійські принци і принцеси влаштовували в чудесних своїх садах уздовж доріжок рівчаки з трояндовою водою, аби аромат квітів виповнював все довкола.

Буратіно: А мені папа Карло розповідав, що троянда була призначена самим Всевишнім правителькою всіх квітів, і була вона тоді білою з гострими шипами, що оберігають її.

Червона Шапочка: Так, я знаю цю легенду. Коли соловейко побачив цю чарівну нову царицю квітів, то був так заворожений її красою, що в захопленні притис троянду до своїх грудей. Але гострі шипи, мов кинджали, вп'ялися йому в серце, і яскраво-червона кров бризнула з люблячих грудей нещасного й зросила собою ніжні пелюстки дивовижної квітки. Ось чому троянди мають всі відтінки кольорів від білого до червоного.

Пісня „Троянда"

Мальвіна: Буратіно! Дорогенький! Я так люблю квіти. Подаруй мені троянди!

Буратіно: От іще! Я? Щоб якомусь дівчиську дарував квіти? Нехай тобі дарує їх закоханий П'єро! А замість квітів я тобі можу подарувати!!!... (показує кулак)

Мальвіна: Ой-ой-ой! Боюся! (сміється)

Чарівниця; От бешкетник, коли ти вже заспокоїшся? Знайомство з квітами ще не закінчено.

Аліса: Погляньте, яке мальовниче диво цей цвіт льону.

Пісня „А льон цвіте синьо-синьо".

Чарівниця: Я хочу розповісти вам ще про магнолію. За китайською легендою, вона колись не мала квітів. Але одного разу на одне село напали маньчжури -хунгузи. Вони вбили всіх селян, дорослих і дітей, спалили фанзи і знищили урожай рису. Лише сто найгарніших дівчат залишили і зв'язали їх під магнолією, самі почали святкувати перемогу. Дев'яносто дев'ять днів і ночей гуляли вороги і кожного ранку лишали вони під деревом замордовану дівчину. Коли прийшов вечір останньої, дівчина зі сльозами на очах обійняла дерево і промовила: „Рідне дерево, ти одне бачило наші муки. Не допусти, щоб тлін спорожнив наші молоді тіла, не дай нам умерти назавжди...” І сталося диво: розпустилося сто чарівних біло-рожевих квіток. Розлючені хунхузи порубали дерево на шматки і розкидали його по дорогах. З кожного шматка дерева виросла магнолія, і щовесни сто духмяних квіток розпускалися на ній. Ось чому, кажуть, квіти магнолії такі духмяні і прекрасні, як ті нещасні дівчата, що продовжують жити в бутонах. Якщо не вірите, то прикладіть долоню до бутона вранці, і ви відчуєте, що він теплий. А якщо квітку піднести до вуха, то можна почути навіть тихий стук дівочого серця... Так свідчить легенда.

Гном. 2: Народилася ця казка у Англії. Феї, не маючи колисок для своїх малюків, кладуть їх на піч у квіти тюльпанів, і вітер колихає малих дитинчат до самого ранку.

Гном І: Одного разу господиня вирушила в ночі з ліхтарем до свого саду, де росло безліч тюльпанів, і побачила в них кілька таких заснулих малят.

Гном 2: Вона так захопилася цим надзвичайним видовищем, що тієї ж ночі посадила в саду ще більше квітів, щоб розмістити в них всіх малюків довколишніх чарівниць.

Гном 1: Спочатку феї хвилювалися, щоб ця незнайома жінка не вчинила якогось зла їхнім малюкам, але потім, дивлячись з якою любов'ю вона ставиться до них, заспокоїлись і, прагнучи віддячити за турботу, надавали її тюльпанам найдивовижнішого забарвлення й чудесного, немов у троянди запаху.

Гном 2: Вони благословляли цю жінку та її оселю, й вона мала повний успіх у всьому і щастя аж до самої смерті.

Нарцис: Ой, який я гарний. Я - чарівний! Ніхто не може зрівнятися зі мною. Німфа луна хотіла, щоб я закохався у неї. Але ж я кращий за неї. Я високий, стрункий, а які у мене очі. Ні, я такий незвичайний. Ой, що це зі мною. (милується собою)

Чарівниця: Ну, а цього юнака ви впізнали? Так, це Нарцис. Проте він не загинув, боги перетворили його на чарівну квітку, яка чудово пахне, а голівка її так і хилиться донизу, ніби намагаючись ще й ще раз помилуватися собою.

Незнайко: Невже про всі квіти ви знаєте? Ну, добре там гвоздики,

нарцис, тюльпани... Кожна квітка росте окремо. А бузок? Звідки він з'явився? І не дерево, і не квітка. Ага? Що скажете?

Чарівниця: Скажемо, що ти мало читаєш і мало знаєш. Про бузок теж є казка і дуже цікава. Ось послухай, що нам розповість Червона Шапочка.

Червона Шапочка: Був квітень місяць. Земля нетерпляче очікувала небесних дарів. Богиня Весни, поєднуючи яскраве проміння сонця з барвистою веселкою, почала пригорщами сипати їх на поля, на луки, на гілки дерев, гірські ущелини. І повсюди, куди лиш сягало життєдайне проміння, виростали рожеві, червоні, блідо-голубі, темно-сині й строкаті квіти. Всю землю сонце вкрило квітами, окрім Скандинавії. Втомилось воно, і залишилась у нього тільки лілова фарба. Тоді Богиня Весни звернулась із проханням прикрасити цю землю хоча б ліловою фарбою. Гаразд - відповіло Сонце, - сійте лілове! І там, де Богиня сипала повні пригорщі лілового проміння, відразу виростали сотнями і тисячами чудесні грона бузку.

Бузок: Ось чому я розпускаюся з перших весняних днів, щедрого

розкішного цвіту, і дарую людям аромат своїх маленьких зірочок.

Пісня „Тобі — перші квіти"

(Слова і музика Ліни Канич).

Чарівниця: Бог створив для нас такий чудовий світ! Ми можемо радіти, милуючись ним, але нашим завданням є також оберігати цей світ: не розтоптати кущик фіалки, не знищити пролісків, відвести руку, яку підняли над беззахисною берізкою, зберегти життя пташеняті, що випало з гніздечка, і багато чого ще можна зробити, аби виявити свою любов до природи і до Бога. Погляньте довкола.

Дюймовочка: (читає,, Молитву")

МОЛИТВА

До Тебе звертаємось, Боже!

Хай воля Твоя допоможе

Нам мудрими й мужніми стати,

Землиці Твій дар зберігати:

Барвисте, ошатне вбрання.

Не йти по землі навмання,

А бачити кожну стеблину,

У серці нести Україну.